ОБДАРОВАНІ ДІТИ

Робота  з обдарованими дітьми

Вчитель початкових класів Боднар Л.В.

1. Основні теоретичні підходи до визначення обдарованості

   Проблема обдарованості актуальна протягом кількох сторіч, але й до сьогодні залишається відкритою. Не викликає сумніву те, що потенціал обдарованості є найціннішим ресурсом духовного поступу й матеріального розвитку людства. Тому, як і будь-який ресурс, його слід вчасно виявити і розумно використати [2, 3]. У зв’язку з цим закономірно постає питання про імовірність ідентифікації обдарованості, розв‘язання якого пов’язують з аналізом концептуальних підходів до проблеми обдарованості.

  Але чіткого означення обдарованої людини, а тим більше дитини, не існує. Аналізуючи поняття “обдарованість”, дослідники розглядають його по-різному. Зокрема, досить часто порушуються питання про зв’язок обдарованості з інтелектом, про роль середовища і спадковості в розвитку обдарованості, про механізми функціонування творчої обдарованості та ін. Виділяють такі аспекти вивчення обдарованості, як творча обдарованість та інтелектуальна.

   А.Танненбаум визначає поняття “обдарованість” за п’ятьма чинниками: високий рівень загального інтелекту; наявність спеціальних здібностей; певні особистісні особливості; вплив середовища; щасливий випадок.

  У зарубіжній психолого-педагогічній літературі можна знайти два основні визначення природи обдарованості: вроджена і набута. Англійський психолог Ф.Гальтон у ХІХ столітті намагався обґрунтувати спадковість таланту, аналізуючи біографічні дані видатних людей. Його праця про спадковість таланту стала поштовхом для багатьох експериментальних досліджень.

  У ХVІІ ст. представник французького просвітництва Гельвецій проголосив, що засобами виховання можна сформувати геніальність.

  З появою перших тестів (А.Біне, 1905) вчення про обдарованість набуває нових можливостей: інструментарій спрямовується не тільки на діагноз (виявлення), а й на прогноз, тобто з’ясування потенціалу дитячої обдарованості.

   Новітні вчення про обдарованість з’являються у 50-60-і роки, що було зумовлено високим рівнем розвитку науково-технічного прогресу. Зокрема, під впливом ідей Дж. Гілфорда (1950) запроваджується принцип визначення обдарованості як особливий вид творчих здібностей—креативність.

  Підвалини вітчизняних теоретичних досліджень обдарованості було закладено Б.Тепловим, В.Ананьєвим, Н.Лей тесом, О.Ковальовим, В.Мясищевим та ін.

   Г.Костюк (1989) визначив обдарованість як індивідуальну своєрідність здібностей людини, вказуючи на значущість природних даних кожної окремої особистості. О.Ковальов та В.Мясищев в обдарованості бачили складну систему здібностей людини, яка забезпечує вміння продуктивно працювати в будь-якій галузі життєдіяльності.

   В.Шадриков (1983) характеризує обдарованість як цілісне виявлення здібностей у діяльності, як загальну властивість інтегрованої в діяльності сукупності зlібностей.

    Темпераментні характеристики також займають не останнє місце в механізмах обдарованості. Тому цікавою є праця В.Русалова і С.Дудіна (1995), де доведено вплив властивостей темпераменту на інтелект.

    З огляду на це можна сказати, що обдарованість є наслідком поєднання таких якостей: спадковості, впливу середовища, інтелектуальних здібностей, властивостей темпераменту, творчого підходу, наполегливості та щасливого випадку.

  Обдарованими називають тих, хто показує гарні результати або високий рівень здібностей в одній чи декількох галузях діяльності; вміє працювати в нестандартних умовах; вміє розв'язувати проблемні завдання; критично мислити; робити правильний вибір у різних ситуаціях.

2. Модель обдарованого учня [4]

Складається з трьох основних по­казників:   

         -        високого рівня інтелекту,

-  креативності (творчого мислення)  

-  мотивації діяльності.

За результатами психодіагностики рівень інтелекту в 87 % олімпіадників ви­щий від середнього, у 22 % рівень творчого мислення (креативності) високий та 60% учнів мають високий рівень мотивації до навчання.

Крім того, серед учнів-олімпіадників ви­діляються дві групи:   творці та інтелектуали. В інтелектуалів рівень коефіцієнту інтелекту високий або надвисокий, але рівень творчого мислення найчастіше се­редній, навіть буває низьким. У творців навпаки: рівень інтелекту вищий за се­редній або середній, але креативність висока. Поєднання і високого рівня інтелекту, і високого рівню креативності трап­ляється рідко.

        Інтелект і креативність є дуже важливи­ми показниками обдарованості, але основними є мотивація діяльності. Мотива­ція у більшості олімпіадників висока.

3. Обдарованим дітям властиві [1]:

-інтерес до розумової діяльності;

-компетентність, не властива віку;

-пошук причин явищ, які спостерігаються;

-прагнення відкривати та досліджувати нове;

-різнобічні інтереси та потреба в різнобічній інформації;

-ґрунтовні знання;

-добра пам‘ять;

-багата фантазія, уява, винахідливість;

-схильність до ігор, які вимагають сконцентрованої уваги, та тих, які мають    складні правила;

-уміння самостійно грати та працювати;

-хороше володіння мовою;

-великий словниковий запас, не властивий даному вікові;

-терплячість у навчанні, захопленнях;

-готовність взяти участь у додаткових заходах, які підвищують інтерес до навчання (конкурси, олімпіади);

-читання книжок, вивчення друкованих матеріалів;

-глибокий інтерес до наукової літератури;

-політичні та світоглядні інтереси;

-колекціонування, проведення експериментів у домашніх умовах;

-почуття гумору;

-підвищене почуття відповідальності, ретельне виконання прийнятих доручень;

-велика працездатність та прагнення працювати якнайбільше.

4. Психологічні особливості, які відрізняють учнів - олімпіадників від інших обдарованих учнів

Для того, щоб здобути перемогу, як пра­вило, недостатньо лише знань, отриманих на уроках з певного предмета. [2] Учні-олімпіадники повинні вміти змагатись, тобто належним чином зосередити зусилля, розподілити час роботи, правильно спланува­ти боротьбу за перемогу, вміти сконцент­руватись, тобто діяти за певних екстре­мальних умов. На високий рівень досяг­нень в інтелектуальних зма­ганнях впливає також і тем­перамент  дитини.   Серед учнів-олімпіадників 50 % є сангвініками, 30% — холериками, 13% — флегматиками, 7% — мелан­холіками. Ми бачимо, що темперамент олімпіадника переважно холерично-сангвінічний. Учні з темпераментом холерика або сангвініка швидко усвідомлюють поставлену пробле­му та швидко реагують. Якщо школяр за темпераментом є флегматиком, то йому об'єктивно важко встигнути виконати зав­дання у стислі терміни, оскільки він діє повільно. З іншого боку, неквапливість, урівноваженість, досить часто свідчать про ретельність, що у свою чергу, позитивно відображається на якості виконаної робо­ти. Такі учні більше схильні до дослідниць­кої діяльності, ніж до олімпіадних («спринтерських») змагань. На жаль, якщо дитина має темперамент меланхоліка —це також іноді не сприяє успі­ху. Але учні з тем­пераментом «олімпіадника», тобто холери­ки та сангвініки, мають і негативні риси: їхні дії іноді бувають не виваженими, міркування поверховими. Зайва збудженість та квапливість можуть призвести до неуважності, а відтак до прикрих поми­лок, іноді й до нервових зривів.

5. Запорукою досягнення високих резуль­татів є виконання трьох обов'язкових умов підготовки:

1.     Психодіагностика індивідуально-типо­логічних особливостей учнів (темперамент, тривожність, сила волі, впевненість у собі, самооцінка, вміння організувати свій день, рівень мотивації успіху та уникнення невдач, пам'ять, ува­га, креативність, творчі здібності, інтелект).

2.     Цілеспрямований розвиток творчих здібностей учнів, не обмежуючись конкретним навчальним предметом, профілем навчання або окремою галуз­зю знань (створення проблемних ситу­ацій, здатність до оригінальності, гнуч­кості, точності мислення, конструктив­не вирішення завдань, здатність до ана­лізу, синтезу, узагальнення).

3.     Психологічна підготовка школярів до змагань. Велике значення для досягнен­ня успіху мають уміння зосереджуватись, концентрувати зусилля на розв'язанні проблеми, психологічно налаштовуватись на подолання труднощів, честолюбство, відповідальність та воля до перемоги. Умо­ви розвитку вольових рис: уміння налаш­туватися позитивно, визначення мети діяльності й її досягнення, створення зна­чущих умов саморозвитку, самопрогнозування, доведення розпочатої діяльності до кінця, чітке дотримання режиму дня; фор­мування наполегливості, рішучості, витримки, уміння володіти собою, своїми дія­ми та вчинками, переживаннями та по­чуттями

6.Організація роботи з обдарованими дітьми

    Основним принципом роботи загальноосвітньої школи є розкриття в процесі навчання дитячої обдарованості [1, 4]. Упровадженню в життя цього принципу сприяє спільна діяльність практичного психолога, педагогів і батьків.

Зміст роботи з обдарованими дітьми містить низку завдань, а саме: сприяння розвитку кожної особистості; виявлення обдарування дітей і максимальне сприяння їхньому розвитку.

    Із цією метою впроваджується комплекс заходів: медичних, фізіологічних, психологічних, педагогічних, що здійснюються спільно із сім'єю та школою. Важливо використовувати різноманітні методики для виявлення уподобань та здібностей дітей, спостерігати за їхніми подальшими успіхами.

    На першому етапі виявлення обдарованих дітей враховуються відомості про     досягнення дитини в певній сфері діяльності, надані батьками й педагогами. Можуть бути використані також результати групових тестувань, соціологічних опитувань. Це дозволить визначити коло дітей, з якими слід проводити поглиблені індивідуальні дослідження.

    Другий етап можна назвати діагностичним. На цьому етапі проводиться індивідуальне оцінювання творчого потенціалу й особливостей нервово-психічного статусу дитини психологом та вчителями. З огляду на результати першого етапу, обстеження дітей проводяться за допомогою набору психологічних тестів, залежно від того, який варіант потенційних можливостей переважає. Якщо переважає інтелектуальна сфера й дитина легко навчається, має гостре мислення і допитливість, виявляючи практичну кмітливість, то використовуються методики, спрямовані насамперед на визначення базових когнітивних і мовленнєвих параметрів у обдарованих дітей, наприклад методика «Тест структури інтелекту» Амтхауера тощо.

   У дітей, обдарованих у сфері академічних досягнень, найбільш розвиненими можуть бути окремі здібності до мов і літератури, математики або природознавства. Тому завдання психолога — не тільки визначити рівень загального інтелектуального розвитку дитини, але й дати оцінку типу мислення. У пригоді може стати «Стенфордський тест досягнень».

    Діти з творчим і продуктивним мисленням відзначаються незалежністю, розкутістю поведінки, здатністю продукувати оригінальні ідеї, вмінням знаходити нестандартні рішення, винахідливістю.

   Таке творче спрямування обдарованості дітей передбачає оцінювання насамперед їхніх творчих здібностей. Використовуються «Фігурна форма тесту творчого мислення Торренса», «Тест віддалених асоціацій» Медника, вербальний тест творчого мислення «Незвичне використовування» І. Аверіної, тест для визначення особистісних характеристик «Особистісний опитувальник» Г. Айзенка, «Характерологічний опитувальник» К. Леонгарда-Шмішека, «Кольоровий тест» М. Люшера та ін.

    Контактні, ініціативні, з підвищеною потребою в спілкуванні й лідерстві діти мають високі організаторські здібності. Серед однолітків і дорослих вони почуваються впевнено; однолітки завжди обирають їх на головні ролі в іграх та заняттях. Під час досліджень таких дітей використовуються особистісні методики та соціометрія, наприклад «Комплексний особистісний соціометричний тест» О. Зварикіна.

    Якщо ж у дитини переважають художні здібності, вона з раннього віку виявляє схильність до малювання або музики, психологічне тестування спрямовується на оцінювання ступеня її емоційної стійкості та рівня нейротизму, оскільки така дитина дуже вразлива і потребує індивідуального психологічного підходу, а часом і психотерапевтичної корекції лікаря-фахівця.

    Обдарованість у руховій сфері виявляється у високому ступені психомоторних реакцій, спритності, значній фізичній силі, розвитку рухових навичок (біг, стрибки).

    Діагностика обдарованості у цій сфері проводиться за допомогою методик, що призначені для визначення зорово-моторної координації (наприклад «Тест творчих здібностей у дії та русі» Торренса).

    Багато дітей виявляє високий ступінь обдарованості не в одній сфері, а у декількох. У цьому разі дуже важливо не тільки виявити таку поліобдарованість, але й удосконалювати, розвивати її.

   На третьому етапі роботи з обдарованими дітьми основну роль повинні виконувати педагоги, завдання яких — формування і поглиблення дитячих здібностей.

7. Шляхи розвитку творчих здібностей обдарованих дітей:

·     Стимулювати і підтримувати ініціативу учнів, самостійність;

·     Створювати проблемні ситуації, що вимагають альтернативи, прогнозування, уяви;

·     Допомагати оволодівати технічними засобами для записів;

·     Розвивати критичне сприйняття дійсності;

·     Під час занять чітко контролювати досягнуті результати та давати завдання підвищеної складності, створювати ситуації самоаналізу, самооцінки, самопізнання;

·     Залучати до роботи з розробки та впровадження власних творчих задумів та ініціатив, створювати ситуації вільного вибору і відповідальності за обране рішення;

·        Використовувати творчу діяльність вихованців при проведенні різних видів масових заходів, відкритих та семінарських занять, свят

Принципи організації змісту навчання для обдарованих школярів [2]:

•       Гнучкі змістові “рамки”, які забезпечують можливість включення для вивчення тих чи інших тематичних розділів.

•       Крупні змістові одиниці; вивчення широких (глобальних) тем та проблем.

•       Міждисциплінарний підхід до вивчення змісту.

•       Інтеграція тем та проблем для вивчення, які відносяться до однієї чи різних галузей знань, шляхом встановлення внутрішніх взаємозв‘язків змістового характеру.

•       Принцип насиченості змісту навчання.

•       Проблемний характер вивчення змісту чи вивчення відкритих тем та проблем.

8. Основні завдання адміністрації і педагогічного колективу школи у плануванні роботи з обдарованими дітьми

    Розвиток індивідуальних здібностей і обдарованості дітей, забезпечення умов їхньої самореалізації є одним із завдань управлінців, яке потребує конкретної розробки практичних заходів.

 На шкільному рівні вчителі та класний керівник повинні [1]:

• визначити мету, створити план (програму) і режим роботи школяра, забезпечити циклічність, тривалість навчання згідно з віковими та індивідуальними особливостями обдарованої дитини;

• забезпечити наукову насиченість змісту освіти відповідно до можливостей, нахилів, інтересів та потреб обдарованого учня;

• розробити і впровадити індивідуально-розвивальні стратегії та форми організації навчально-виховного процесу, різнорівневі програми;

• модернізувати методи, засоби навчання, віднайти нові дидактичні технології, спрямовані на активізацію пізнавально-творчих потенцій обдарованих дітей;

• стимулювати постійний самоаналіз та самоосвітню діяльність учня;

• сприяти психолого-педагогічній освіті батьків обдарованих дітей;

• створювати умови для отримання додаткової освіти в позашкільних закладах з певного напряму обдарованості.

Учитель повинен:

бути доброзичливим та чуйним;

розбиратися в особливостях психології обдарованих дітей, відчувати їхні потреби та інтереси;

мати досвід роботи у закладах для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку;

мати високий рівень інтелектуального розвитку;

мати широке коло інтересів та вмінь;

мати окрім педагогічної ще будь-яку освіту;

бути готовим до виконання найрізноманітніших обов‘язків, пов‘язаних із навчанням обдарованих дітей;

мати живий та активний характер;

мати почуття гумору (але без схильності до сарказму);

виявляти гнучкість, бути готовим до перегляду своїх поглядів та постійного самовдосконалення;

мати творчий, нетрадиційний особистий світогляд;

мати хороше здоров‘я та життєстійкість;

 мати спеціальну після вузівську підготовку по роботі з обдарованими дітьми та бути готовим до подальшого отримання спеціальних знань.

Обов'язок адміністрації школи:

• побудувати систему пошуку, відбору та діагностування рівня розвитку обдарованої дитини:

• забезпечити організацію педагогічного процесу так, щоб максимально розвинути здібності обдарованих дітей,

• розробити конкретні програми роботи закладу освіти з цієї проблеми;

• визначити варіативну частину робочого плану, яка б максимально враховувала розвиток обдарованих дітей;

• створити комплекс науково-методичних та навчальних матеріалів;

• розробити конкретні методичні рекомендації щодо індивідуальної роботи з окремих навчальних дисциплін з обдарованими дітьми;

• дібрати та підтримати педагогічні кадри відповідного рівня, які були б здатні сприяти творчій праці учня, виявляти ініціативу та професійну компетентність у цій галузі педагогічної діяльності;

• постійно вивчати педагогічну майстерність учителів, забезпечувати умови для їхньої самоосвітньої діяльності, підвищення загальнокультурного та професійного рівня;

• відпрацьовувати оптимальну систему контрольно-оцінної діяльності учня і вчителя з позицій гуманізації освітянської роботи;

• сприяти участі обдарованих учнів у конкурсах та змаганнях різних рівнів, олімпіадах, турнірах, спартакіадах, конференціях, заочних та позашкільних формах навчання.

  Оновлення практичної діяльності вчителя неможливе без оновлення теоретичних знань. Багато учителів мають негативне ставлення до теорії, отже, завдання керівників — передусім змінити ставлення вчителів до теоретичних знань [3,5].

    Щоб ці знання стали конструктивними, необхідно зробити добір педагогічних проблем не тільки за логікою вивчення теорії, а й за логікою практичних дій учителя (причому пріоритет слід віддати останнім). Можна запропонувати таку тематику самоосвіти: мотивація навчання; створення програм самоосвіти учнів; особливості пізнавальної діяльності; позитивні та негативні факти у навчанні обдарованих дітей; інтерес як мотиваційна передумова обдарованості; особливості спадкової основи особистісної обдарованості; особливості образотворчої (музичної, технічної тощо) обдарованості дитини.

   Під час розгляду цих та інших питань необхідно передусім виявити психологічну суть проблеми, а вже потім на цій основі розкривати дидактичне забезпечення відповідних ланцюжків навчального процесу.

    Головною умовою при цьому є поступове введення вчителя у світ наукових знань. Це можливо, якщо школа має загальну проблему, загальний підхід до планування роботи над нею, систему методичної роботи.

Література:

1.     Казачінер О.С. Організація навчання обдарованих учнів [Електронний  ресурс]. Режим доступу:  http://kazachiner.narod.ru/engodar.html

2.     Розенова М. Обдаровані діти: психологічні проблеми розвитку, навчання й виховання [Електронний ресурс]. Режим доступу:  http://osvita.ua/school/psychology

3.     www.//osvita.ua

4.     http:// teacher.at.ua

Корисні поради батькам обдарованих дітей

Отже, десять корисних рекомендацій батькам обдарованих дітей, які враховують їх психологічні особливості, інтереси й потреби.

Ставтесь до них, як до дітей. Адже вони і є діти. Вони потребують того самого, що й усі інші малюки – любові й наставництва; уваги й дисципліни; батьківської участі й розвитку почуттявпевненості в собі та відповідальності. Незважаючи на те, що ці діти обдаровані, вони глибоко чутливі до проблем дорослих людей, таких як смерть близьких, хвороби, втрата роботи й т. п. Тому, зіштовхуючись із подібними ситуаціями, вони можуть потребувати додаткової підтримки.

Послідовно дотримуйтесь своєї системи цінностей і намагайтесь створити щасливу, здорову сім'ю. Підтримка гармонії в родині має виняткове значення для оптимального розвитку обдарованих дітей. Оскільки вони більш чутливі до навколишнього світу, вони можуть більше страждати від сімейних негараздів. Якщо в родині відбувається розрив, повідомте про це дитині чесно, делікатно й по-доброму.

Робіть дітям особливий подарунок – свій час. Діти потребують розуміння батьків, їм необхідний зразок для наслідування та важливо проводити з дорослими корисний час. Дитина потребує вашої уваги, щоб обговорювати цінності та висловлювати свої думки. Обдаровані діти часто люблять усе неординарне, незвичайне. Ви повинні допомогти їм усвідомити важливість соціально прийнятної поведінки.

Не стримуйте обдаровану дитину. Обдаровані діти відомі своєю допитливістю, тому батькам важливо бути особливо обережними, щоб не загальмувати творчі пориви своєї обдарованої дитини. Зокрема, не можна перешкоджати, коли вона ставить запитання на такі теми, які батькам здаються невідповідними або забороненими. Батьки однак можуть наполягати на тому, щоб такі запитання були поставлені у відповідний час, і за необхідності просити дитину уточнити або перефразувати їх. Немає необхідності відповідати вичерпно, батьки або значущі в житті дитини дорослі люди повинні наштовхувати, наставляти її або навіть ставити зустрічні запитання, які спрямують дитину в потрібне, продуктивне русло. Якщо батьки не можуть відповісти на запитання, їм необхідно вказати дитині джерело, з якого можна почерпнути відповідну інформацію, яка задовольнить її інтерес.

Стимулюйте обдарованих дітей інтелектуально. Підштовхування й інтелектуальна стимуляція – це різні речі. Деякі батьки іноді підштовхують, примушують своїх дітей домагатись кращих результатів у таких заняттях, як читання, розв’язування завдань і т. п. Замість цього батьки повинні прагнути всіляко стимулювати й розвивати розумові здібності дитини, її навички досліджень за допомогою книг, енциклопедій, збірників, діаграм, подорожей, технологій, мистецтва й активного досвіду. Дуже важливо водити дитину в бібліотеки. Нехай діти занурюються в Інтернет, користуються комп'ютером для своїх досліджень і, звісно ж, багато читають. Дітям, які рідко залишають затишну домівку, треба показати, як виглядає жваве місто. Водіть їх у музеї та художні галереї, навчальні заклади та історичні місця, щоб розширити й поглибити основу для навчання й задовольнити їх допитливість.

Заохочуйте дружбу й захоплення дитини. Обдарованим дітям потрібні друзі, схожі на них, щоби грати й обмінюватись ідеями. Заохочуйте дружбу вашої дитини, розмовляйте з її друзями й демонструйте цінність справжньої дружби на власному прикладі. Батьки повинні заохочувати хобі й захоплення своїх дітей, допомагати їм ділитися своїми інтересами з однолітками та друзями.

Не перешкоджайте незвичайним запитанням або точці зору. Батьки не повинні прямо, опосередковано чи потай вважати фантазії дитини, її оригінальність, дивні запитання, уявних друзів або неординарні психічні процеси чимось поганим чи незвичайним. Не можна перешкоджати фантазії обдарованих дітей. Замість того щоби сміятись над дитиною, смійтесь разом з нею, прагніть розвивати її почуття гумору та збалансований світогляд.

Не варто перенасичувати життя дитини різними заняттями. Багато батьків уважають, що весь вільний час дитини треба заповнити різного роду додатковими заняттями. Дорослі не хочуть, щоб вона нудьгувала. Дозвольте їй нудьгувати й розпоряджатись часом самостійно, на свій розсуд, не використовуючи його виключно відповідно до планів дорослих. Іноді батьки переймаються із приводу того, що дитина витрачає час на перегляд телевізійних програм або читання бульварних журналів. І хоча жодна дитина не повинна проводити в таких заняттях весь свій вільний час, не можна очікувати, що діти постійно будуть займатись лише високоінтелектуальними видами діяльності. Пам'ятайте: і телебачення, й журнали потрібні для росту й розвитку дитини, вони допомагають їй зміцнювати соціальні зв'язки зі своїми менш обдарованими однолітками й розуміти масову культуру. У всьому потрібен здоровий глузд!

Поважайте дітей та їх знання. Іноді навіть більше, ніж себе та свої власні знання. Якщо ви вважаєте, що дитина припустилась помилки, то повинні розуміти, що вона зробила це не навмисно. Якщо дитина хоче дотримуватись власних методів вирішення проблем або завдань, втручайтесь тільки тоді, коли для неї існує небезпека фізичної або емоційної шкоди. Якщо ви хочете, щоб дитина виконала ваше завдання, дайте їй загальні вказівки, якими вона повинна керуватись, та уникайте конкретних і чітких інструкцій, які не враховують особливості особистості вашої дитини чи якось обмежують її.

Беріть участь у плануванні та проведенні шкільних заходів і громадських програм для обдарованих дітей. Підтримуйте зусилля школи, спрямовані на проведення заходів для таких дітей. Допомагайте зацікавлювати ними батьківський комітет; просіть допомоги при їх проведенні. Підтримуйте гуртки за інтересами та спеціальні освітні програми. Будьте активними. Працюйте над розумінням і підтримкою в суспільстві особливих освітніх потреб обдарованих дітей і співпрацюйте з іншими батьками.